Зовсім скоро - Календар визначних дат - Каталог статей

*************

Велике християнське свято, встановлене на згадку про народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Входить до числа Дванадцяти неперехідних свят. Є одним з найбільш значимих днів літургійного року і одним з головних свят у більшості християнських конфесій. В наш час майже всі християни (за виключенням Вірменської Церкви) святкують його 25 грудня. От тільки це 25 грудня у різних общинах настає за різними календарними стилями. У більшості приходів православних церков це 7 січня за новим стилем. Католики і протестанти святкують Різдво 25 грудня.
Історія свята
Святкування християнами Різдва не прослідковується глибше IV ст. Його дата не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, швидше всього, відбулось не у зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних міркувань церковних авторів; один з найбільш ранніх текстів, що дійшов до нас, належить Клименту Олександрійському; він згадує 20 травня). День 25 грудня встановлюється у Римській Церкві на початку IV ст. Перше свідчення цього проявляється у так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 р.). Можливо, вибір 25 грудня пов'язаний з язичницьким солярним (сонячним) святом «Народження Сонця Непереможного» (після зимового сонцестояння починає збільшуватись сонячний день). Це язичницьке свято з прийняттям у Римі християнства наповнилося новим змістом: народження Христа стало сприйматись як «Народження Сонця Правди». В той же час у східних Церквах — Єрусалимській, Антиохійській, Александрійській і Кіпрській — свято Різдва Христового поєднувалось зі святом Хрещення Господнього 6 січня під загальною назвою Богоявлення (святкування Різдва разом з Богоявленням в деяких східних Церквах продовжувалось до кінця IV ст., в інших — аж до VI ст. Вірменська Церква аж до сьогодні святкує Різдво Христове 6 січня, поєднуючи його зі святкуванням Хрещення).
В IV ст. рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм на місці віфлеємської печери, прославленої народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви IV ст. — Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Золотоустого, написані на це свято. В кодексі Феодосія (438 р.) і Юстиніана (535 р.) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоан Золотоустий перший увів це свято в Антиохії в 386 чи 387 р. Василій Великий доручив Григорію Богослову запровадити це святкування на Константинопольському соборі.
Пізнішим тлумаченням часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним уже в раннє середньовіччя церковним переказом) Христос повинен був знаходитись на землі повне число років (як число досконале); звідси випливало, що Христос був зачатий в той самий день, в який постраждав, отже, в єврейську Пасху, яка того року припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно з однією сучасною гіпотезою, вибір дати Різдва стався по тій причині, що спочатку християни святкували в один і той самий час Боговтілення (під яким розумілось не народження, а зачаття Христа) і Пасху; відповідно, з часом додавання до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва у зимове сонцестояння.
Джерело:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001.
Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) в древній Церкві і таким шанується на Сході і зараз. На Заході до XIV ст. (з незрозумілих поки-що причин) він перемістився на перше місце, однак в результаті літургійної реформи в Католицькій Церкві, яка відбулась після 2-го Ватиканського Собору, Пасха повернула собі головуюче місце. Тим не менше, у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдву у православній традиції передує сорокаденний Різдвяний піст. Навечір'я свята, проводиться у строгому пості і називається сочельником (святвечором); в цей вечір, за церковними приписами, вживається у їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою). Практика святкування Різдва у латинському обряді передбачає здійснення трьох Мес, основна з яких припадає на ніч (дві інших — на світанку і вдень). Їх називають «Ангельська», «Пастирська» і «Царська». Згідно з символічним тлумаченням, перша святкує предвічне народження Сина від Отця, друга — народження Ісуса Христа від Діви, третя — містичне народження Бога в душі кожного віруючого.
Джерело:
Офіційний сайт Української Православної Церкви (МП).